Шишаки дали світу видатних медиків - науковців, теоретиків та практиків медичної справи братів Володимира та Євгена Яковенків.
Сім’я героя Другої світової війни, оборонця Севастополя, відставного майора Івана Івановича Яковенка (30.07.1817 – 29.081875) з селища Шишаки дала світу трьох талановитих синів – сподвижників у галузі медицини і просвітництва: лікаря-психіатра і громадського діяча Володимира Івановича Яковенка (1857–1923), видавця і культурного діяча Валентина Івановича Яковенка (1859–1915), лікаря і громадського діяча Євгена Івановича Яковенка (1865–1943).
Володимир Яковенко 1881 року закінчив Медико-хірургічну академію (згодом перетворену у Військово-медичну академію) у Києві. Після навчання три роки працював земським лікарем у Кременчуцькому та Миргородському повітах.
Лікарська практика і знайомство зі специфікою земської медицини загострило його увагу на несприятливому утриманні і лікуванні хворих з розладом психіки. Його не влаштовували і методи лікування, які застосовувалися в ту пору.
1884 року Яковенка прийняли на посаду ординатора Бурашівської психіатричної колонії (нині Тверська обласна психіатрична лікарня №1 імені Литвинова).
1886 року В.І.Яковенко возив у Париж на вакцинацію селян Тверської губернії, укушених скаженим вовком. Ознайомився з організацією психіатричної допомоги у Франції.
1887-1888 років вивчав у Німеччині анатомію головного мозку, експериментальну психологію і фізіологію нервової системи. Ознайомився з великими психіатричними установами та клініками Німеччини та Швейцарії.
1889 року переходить працювати в Голенчінскую лікарню (нині Рязанська обласна клінічна психіатрична лікарня імені Н.Н.Баженова).
На короткий термін В.І.Яковенко повернувся до Петербурга, де працював у Петербурзької психіатричної лікарні Святого Пантелеймона (нині Міська психіатрична лікарня №3 імені І.І.Скворцова-Степанова).
1891 року Володимира Яковенка призначили завідувачем утвореної Смоленської психіатричної лікарні. Всього за три роки його роботи земська психіатрична лікарня перетворилася практично у зразковий медичний заклад, у значній мірі забезпечуючи власні потреби.
1894 року В.І.Яковенка призначили керівником будівництва земської психіатричної лікарні у селі Покровське-Мещерське Подільського повіту (нині Московська обласна психіатрична лікарня № 2 імені В.І.Яковенка), яку він побудував і керував до 1906 року.
Лікарська практика і знайомство зі специфікою земської медицини загострило його увагу на несприятливому утриманні і лікуванні хворих з розладом психіки. Його не влаштовували і методи лікування, які застосовувалися в ту пору.
1884 року Яковенка прийняли на посаду ординатора Бурашівської психіатричної колонії (нині Тверська обласна психіатрична лікарня №1 імені Литвинова).
1886 року В.І.Яковенко возив у Париж на вакцинацію селян Тверської губернії, укушених скаженим вовком. Ознайомився з організацією психіатричної допомоги у Франції.
1887-1888 років вивчав у Німеччині анатомію головного мозку, експериментальну психологію і фізіологію нервової системи. Ознайомився з великими психіатричними установами та клініками Німеччини та Швейцарії.
1889 року переходить працювати в Голенчінскую лікарню (нині Рязанська обласна клінічна психіатрична лікарня імені Н.Н.Баженова).
На короткий термін В.І.Яковенко повернувся до Петербурга, де працював у Петербурзької психіатричної лікарні Святого Пантелеймона (нині Міська психіатрична лікарня №3 імені І.І.Скворцова-Степанова).
1891 року Володимира Яковенка призначили завідувачем утвореної Смоленської психіатричної лікарні. Всього за три роки його роботи земська психіатрична лікарня перетворилася практично у зразковий медичний заклад, у значній мірі забезпечуючи власні потреби.
1894 року В.І.Яковенка призначили керівником будівництва земської психіатричної лікарні у селі Покровське-Мещерське Подільського повіту (нині Московська обласна психіатрична лікарня № 2 імені В.І.Яковенка), яку він побудував і керував до 1906 року.
Московська обласна психіатрична лікарня № 2 імені В.І.Яковенка
1905 року Володимир Іванович узяв активну участь у революційному русі, вів політичну агітацію серед інтелігенції та селян, за що був звільнений 1906 року від служби і висланий на хутір Бутова Гора Полтавської губернії, де жив і працював до кінця життя, продовжуючи займатися суспільною, лікувальною та науковою роботою, постійну медичну допомогу місцевому населенню.
У 1922-1923 роках на Полтавщині спалахнула епідемія висипного тифу. В придушенні епідемії Володимир Іванович взяв активну участь, але також заразився і помер 18 січня 1923 року.
Володимир Яковенко є автором понад 30 праць з психіатрії та психіатричної допомоги. Один із основоположників соціальної психіатрії. З його ініціативи провели перший перепис психічно хворих у Російській Імперії.
У 1922-1923 роках на Полтавщині спалахнула епідемія висипного тифу. В придушенні епідемії Володимир Іванович взяв активну участь, але також заразився і помер 18 січня 1923 року.
Володимир Яковенко є автором понад 30 праць з психіатрії та психіатричної допомоги. Один із основоположників соціальної психіатрії. З його ініціативи провели перший перепис психічно хворих у Російській Імперії.
Євген Яковенко народився у Шишаках 28 серпня 1865 року. Навчався на природничому факультеті Петербурзького університету. За активну громадянську позицію був висланий до Сибіру на 5 років, але частину терміну йому дозволили провести у рідному містечку. Вирішивши стати лікарем, Євген виїхав на навчання до Швейцарії, потім продовжував отримувати знання у Вюрцбурзькому університеті.
До 1917 року був санітарним лікарем Херсонського повітового земства, з березня 1917 року - Херсонський міський голова, член партії "Народна Свобода", член Ради товариства "Українська Хата". Влітку 1917 року єдиний з українського блоку переміг на виборах в Херсонську міську Думу. Голова губернської управи.
Останні два десятиліття свого життя Євген Яковенко віддав науковій та викладацькій роботі. Його перу належить визначна монографія "Медична статистика". Євген Іванович працював завідувачем відділу Наркомату охорони здоров'я Російської Федерації, професором кафедри гігієни Московського медичного інституту, одним із редакторів журналу "Гигиена и эпидемиология". Помер 17 вересня 1943 року.
Валентин Яковенко (30.07.1859 - 07.03.1915), на відміну від братів, присвятив своє життя не медицині. Він був журналістом, книговидавцем і культурно-освітнім діячем, популяризатором творчості Тараса Шевченка. 1910 року здійснив 3-є видання "Кобзаря", 1911 видав найповніше на той час 2-томове видання творів Т.Шевченка. Автор книги "Т.Г.Шевченко. Его жизнь и литературная деятельность", виданої у Петербурзі 1894 року.
Цікаво, що у Шишаках є вулиця Братів Яковенків - це найменша вулиця селища, і на ній символічно розташовані три будинки - немов на честь трьох братів.
Поховання Івана, Володимира і Євгена Яковенків у Шишаках
Незважаючи на те, що родина Яковенків були людьми, якими має пишатися шишацька громада, що це були наші земляки, які залишили вагомий слід у світовій історії, у селищі Шишаки за багато років так і не привели до належного вигляду місце їх поховання.
Доречно реставрувати могильні пам'ятники, розмістити поруч інформаційний стенд та прокласти стежину, щоб люди могли приходити сюди, віддавати шану талановитим землякам, приносити квіти.
Це гайки, брати, це гайки, як так?
ВідповістиВидалитиПідкажіть, будь ласка, а чи був у Євгена Ивановича Яковенка син Іван? Чи відомо щось про нього?
ВідповістиВидалити