130 років тому в Шишаках народився Кирило Іванович Осьмак - майбутній громадський і політичний діяч, журналіст, аграрій, політв'язень, революціонер, Президент Української Головної Визвольної Ради, підпільний Президент Української Самостійної Соборної Держави у роки Другої світової війни.
Саме Кирило Осьмак очолив національно-визвольний рух України після того, як гітлерівці запроторили Степана Бандеру в концтабір.
Ім'я Кирила Осьмака протягом багатьох десятиріч старанно стиралося органами СРСР із пам’яті народу. Кремлівська пропаганда, за традицією, навісила йому ярлики "ворога" і "зрадника".
Кирило Іванович Осьмак народився 9 травня 1890 року в містечку Шишаки Миргородського повіту на Полтавщині.
Після закінчення народної школи в рідних Шишаках, Кирило навчався чотири роки в Миргородській повітовій школі, а потім, у Полтавському реальному училищі.
У 20 років Осьмак вступив до Московського сільськогосподарського інституту. Навчання поєднував з журналістикою. Молодий студент співпрацював з журналом "Украинская жизнь", який редагував ще тоді маловідомий громадський діяч і публіцист - полтавець Симон Петлюра.
17 березня 1917 року Осьмак створив у Києві організацію, котра, незабаром, переворилася на парламент революційної України.
Кирило Іванович представляв у Центральній Раді губернське земство. У січні 1918 року українські соціалісти-революціонери висунули вже шанованого Осьмака на вибори до Установчих зборів у своєму партійному списку під першим номером.
Після приходу до влади в Україні більшовиків, Осьмак відійшов від політики, і знайшов своє покликання у кооперації. Майбутній лідер повсталої України завідував буряківництвом у Центральному сільськогосподарському кооперативному союзі.
1922 року, коли влада Країни Рад стабілізувалася, Осьмака затвердили головою Термінологічного бюро Сільськогосподарського наукового комітету Радянської України. Ця структура готувала до видання словник українських сільськогосподарських термінів. Розпочате Кирило Осьмак продовжив в Інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук.
5 березня 1928 року - перший арешт. Кирило Іванович потрапив на нари як учасник "контрреволюційної організації правих українських націоналістів". Колегія ОГПУ 28 вересня 1928 року вислала науковця за межі республіки, присвоївши йому тавро "соціально небезпечного елемента".
Осьмак поїхав у Курськ, на батьківщину батька, де продовжив співпрацю з Академією Наук як нештатний працівник. Та 2 березня 1930 року каральний меч пролетаріату знову дістав Осьмака. По горезвісній справі Спілки визволення України, він отримав три роки таборів і вирушив прокладати залізницю до Сиктивкару. Наприкінці 1933 року Осьмак звільнився і переїхав з родиною під Москву, де працював директором радгоспу.
Через чотири роки Кирило Осьмак потрапив у Рязанську область, де став головним агрономом колгоспу. Там знову потрапив у лабети сталінських опричників. Заарештований на початку 1938 року, Кирило Осьмак провів у застінках більше двох років. Він знав, як себе поводити на слідстві, категорично не визнав жодного звинувачення. Його врятували численні апеляції і листи у всі можливі інстанції, на які він був мастак, і навіть допомагав у цьому ремеслі своїм братам по нещастю. Репресований агроном займав агресивну позицію, всіляко розвінчуючи наклепи людей, які спричинили його арешт.
Лаврентію Берії Осьмак писав: "Я прошу ретельного розслідування усієї моєї справи, прошу направити мою справу до суду". За браком доказів, Осьмака звільнили у лютому 1940 року.
У березні того ж року, після дванадцятирічної перерви, Осьмак повернувся в Україну. Прихід німців застав його у Чернігівській області на посаді технічного директора санаторія у селі Качанівка.
Створивши бюро Всеукраїнської спілки сільськогосподарської кооперації, Кирило Осьмак повернувся у політику. У жовтні 1941 року він став членом, очолюваної професором Миколою Величківським, Української Національної Ради. Цей орган мав стати законодавчим державним органом незалежної України.
Осьмак очолив відділ земельних справ і кооперативне товариство "Сільський господар", тобто, став, таким собі, "міністром" аграрної політики. Після репресій Осьмак втратив будь-які ілюзії щодо намірів німецьких окупантів.
З літа 1942 року Кирило Іванович вже на контакті з ОУН(б) проводить підпільну організаційну і пропагадистську роботу в Києві. З під його пера вийшли листівки "До збройної боротьби!" і "Злочини німецьких загарбників в Україні". Великими тиражами вийшли його антикомуністичні доробки: "Україна - колонія Москви", "Покладаймося на власні сили", також вийшов твір "Колектив як засіб поневолення українського селянства".
У травні 1942 року в праці "В єднанні сила нації" Осьмак закликав створити об'єднавчу політичну організацію "Спілка української державності" для координації боротьби всіх українців. У праці "В єдності сила" Кирило Осьмак вказав основні пункти об'єднання всіх українських сил: суверенна українська держава, земельна реформа в інтересах селянства, восьмигодинний робочий день і вироблення законодавства майбутньої держави. Після певної обробки, через два роки цей документ став програмою УГВР .
Восени 1943 року Осьмак переїхав до Львова. Там мав тривалу аудієнцію у Андрея Шептицького. На Святоюрський горі почалися перші консультації з керівництвом ОУН(б) і УПА, в особі Романа Шухевича, про створення об'єднавчого органу повсталого українського народу. Легально обіймаючи посаду директора Стрийського окружного товариства "Сільський Господар", Осьмак допомагав готувати програмні документи Української Головної Визвольної Ради - як член Ініціативного комітету по проведенню Великого Збору. Отримав псевдо "Марко Горянський" і "Гірняк".
10 червня 1944 року на ініціативному комітеті остаточно затвердили назву УГВР і основоположні документи: Універсал, Платформу, Устрій. Назву "Універсал" запропонував саме Осьмак, щоб провести історичну паралель з універсалами Гетьманів і Центральної Ради. З 11 липня 1944 року поблизу лісництва в селі Сприня, біля підніжжя гори Виділок на Самбірщині, протягом п'яти днів відбувався Великий збір УГВР. Після дебатів затвердили, крім програмних документів, присягу воїна УПА.
Пам'ятник у селі Сприня
15 липня Кирило Осьмак був обраний президентом Української Самостійної Соборної Держави. Як писав потім Роман Шухевич, "глибока тиша запанувала на залі нарад, коли голова президії УГВР станув перед головою Великого Збору УГВР, поклав руку на український державний герб та почав повторювати слова присяги. То присягав президент України перед усім українським народом".
"Наша мета - Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях. Наш шлях - революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу. Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі. На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя". Це - слова присяги, яку склав Президент УГВР Кирило Осьмак (який тепер отримав псевдо "Псельський") 15 липня 1944 року.
Голова президії УГВР разом з родиною оселився в селі Недільна Стрілківського району - то була база УПА-Захід. 25 липня біля станції Бусовисько вирішили, що в Україні мають залишитися: Кирило Осьмак - президент, Роман Шухевич - голова уряду, та ще три особи. Решта членів УГВР мають виїхати за кордон, щоб представляти інтереси України перед іноземними державами.
5 серпня 1944 року на галявині під лісом, між селами Свидник і Ластівки (Старосамбірський район), відбулася перша збірна присяга воїнів УПА за текстом, ухваленим УГВР. 3 серпня 1944 року біля села Орів, на Сколівщині, сталася сутичка між частиною Червоної Армії і відділами УПА. Президент УГВР Кирило Осьмак був поранений. Його допровадили до села Дорожів біля Дублян.
12 вересня 1944 р. радянські спецслужби схопили його прямо на подвір'ї. Замість документів, Осьмак мав лише довідку від старости Дорожівської сільської управи, на ім'я Коваля Івана Пилиповича, уродженця міста Скалат, мешканця Тернополя. У протоколі про затримання зазначено: "Коваль Йван Филипович подозревается в принадлежности к контрреволюционной националистической организации ОУН, его задержать и заключить в тюрьму на 48 часов".
Кирилу Івановичу Осьмаку довелось пережити кількарічне слідство. Він добре знав правила гри. Знову навідріз відмовлявся від інкримінованих йому "гріхів". Збереглася "Справка об имеющихся в деле наиболее существенных показаниях свидетелей в отношении Осьмака К.И.", у якій відображений процес з'ясування його особи. З цього документу випливає, що аж 1947 року Кирила Івановича впізнала під час очних ставок його прийомна донька - 1925 року Кирило та Марія Осьмаки всиновили Валентину, батьки якої померли в голодному 1919-му, дівчинка була на рік молодша за їх рідну доньку Ларису.
Валентина Орлова (з 1924 до 1931 року мала прізвище Осьмак, а потім повернула попереднє) свідчила, що в період нацистської окупації Києва "стало зрозуміло, що Осьмак є українським націоналістом, бо доводилось чути, як він висловлювався, що Україна повинна бути самостійною державою, і що для цього є всі передумови... Дочка Лариса повністю перебувала під його впливом..."
Викритий Осьмак відверто розповів про факт свого президентства в УГВР.
Він оголосив голодування. Навідріз відмовився від співпраці та використання його у "грі" проти повстанців і українського закордоння. 10 липня 1948 року ОСО (Особое совещание при МГБ СССР) винесло вирок про 25 років ув'язнення в тюрмі "за участь у контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність".
Сім'я репресованого Осьмака жила в селі Підбуж Дрогобицької області без будь-якої інформації про батька і чоловіка. Тільки в березні 1954 року прийшов лист з Владімірського централу до доньки Наталії, яка, потім, багато зробила для реабілітації і увічнення пам'яті свого батька.
По смерті Сталіна, Лаврентій Берія, тоді перший заступник голови Ради Міністрів СССР, наказав перевезти, з місця ув'язнення до Москви, керівників українського Опору, в тому числі президента УГВР Кирила Осьмака, для проведення з ними переговорів про замирення на Західній Україні з залишками "бандерівців".
На відміну від багатьох діячів УПА, які покаялися, лідер УГВР не потрапив під хрущовську амністію: "Враховуючи, що Осьмак є запеклим українським націоналістом, який свої націоналістичні погляди не змінив за період перебування у в'язниці, і за своєю ворожою діяльністю становить особливу небезпеку, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 року, щодо скорочення терміну наполовину, до в'язня Осьмака Кирила Івановича не застосовувати".
Президент Української Головної Визвольної Ради помер 16 травня 1960 року у Владімірському централі. На цвинтарі його поховали під номером 5753.
Лише 1 грудня 2004 року прах Кирила Осьмака повернувся в Україну навіки, і перепохований на Байковому кладовищі Києва. Панахиду за упокій душі відслужив Патріарх Київський Філарет у Володимирському соборі.
1994 року Кирило Іванович офіційно реабілітований Генеральною прокуратурою України, як "безпідставно репресований у 1948 році", а також, на початку 1995 року, прокуратурою Харківської області - за репресії 1928 і 1930 років.
Рішення про монументальне увічнення пам'яті свого земляка Шишацька селищна рада ухвалила 5 грудня 2006 року. У центрі селища встановили пам'ятний знак Кирилу Осьмаку, який виготовили за кошти місцевих патріотів.
У ніч з 27 на 28 грудня 2007 року монумент Президентові УГВР сплюндрували прихильники "руского міра". Меморіал відновили зусиллями і коштами небайдужих.
20 травня 2016 року, розпорядженням голови Полтавської ОДА, ім'ям Кирила Осьмака перейменували головну вулицю його рідного селища Шишаки.
У Полтаві вулицю Баумана перейменували на вулицю Осьмака.
9 травня 2017 року, за ініціативи депутата Шишацької райради Віталія В'юна, вперше річницю з Дня народження Кирила Осьмака у Шишаках відзначили офіційно.
31 жовтня 2018 року, Указом №351/2018, за значний особистий внесок у національне відродження та побудову Української держави, активну участь у національно-визвольному русі, багаторічну плідну громадську діяльність, Президент України Петро Порошенко нагородив орденом Свободи (посмертно).
Немає коментарів:
Дописати коментар