До 90-ої річниці легендарного фільму Олександра Довженка – гімну української природи - "Земля".
89 років тому, 8 квітня 1930 року, на київські екрани вийшов легендарний фільм Олександра Довженка «Земля». Хоча, глядачі побачили лише те, що залишилось від фільму: до нього після 32-х офіційних та приватних показів внесли «корективи» тодішньої цензури. Але не довго фільм ішов не екранах: уже 17-го квітня його із показу зняли. Офіційна причина — «натуралізм та замах на звичаї».
Тим часом, «Земля» з великим успіхом ішла в Європі. Після прем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’явилося 48 статей. У Венеції італійські кінематографісти назвали Довженка «Гомером кіно». 1930 року Національна рада кінокритиків США визнала «Землю» найкращим іноземним фільмом.
Забігаючи наперед, зауважимо, що «Земля», за версією ЮНЕСКО, входить до списку Топ-5 шедеврів світового кінематографу. А в 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі група кіноекспертів включила роботу українського режисера до списку 12 найкращих фільмів усіх часів.
Чому ж удома, в тодішньому СРСР, фільм заборонили через дев’ять днів після прем’єрного показу? І що таке «натуралізм та замах на звичаї», якщо у фільмі, власне, йшлося про успішність політики колективізації?
Виявилося, що партійна верхівка побачила у фільмі пропаганду куркульства як класу. Попри те, що сюжет жодних підстав на це не давав. Йдеться про те, що бідняки відбирають землю у так званих куркулів, ділять її між собою, починають працювати. Також селянам удається витребувати трактор для оранки. Тракторист Василь, переорюючи колективні межі у пориві боротьби за колективізацію зачіпає і наділи одноосібників. Навколо цього і розгортаються події - у фіналі фільму куркулі вбивають Василя, захищаючи свою власність - землю, на яку вони покладали такі сподівання.
Радянська влада ухитрилась знайти у фільмі щось вороже соціалістичному духові. Виявляється, величезним недоліком фільму стало, те, що Довженко надто багато уваги приділив сільським пейзажам та красі природи – стиглі яблука, великі кавуни, широкі поля. Декому саме це здалося пропагандою приватного, одноосібного господарства, а отже, й самого куркульства. А інших збентежили моменти фільму, коли оголена молода селянка, абсолютно гола, тримаючись руками за груди, тужить за своїм загиблим коханим.
Команда Довженка п’ять місяців 1929 року працювала над зйомкою картини поблизу села Яреськи Шишацького району. І от – таке недовговічне екранне життя фільму. До його дискредитації «приклали руку» й деякі колеги Довженка по літературному цеху, зокрема, Дем’ян Бєдний написав розгромну публікацію.
Пізніше в Союзі критики все ж віддали належне художнім прийомам, операторській роботі та режисерській майстерності творців картини. Та що ж поробиш, коли мистецька складова відходить у забуття, коли фільм "не правильний" у ідеологічному сенсі.
«Сталін, мабуть, хотів отримати оду колективному сільському господарству. Натомість отримав гімн матері-природі і працелюбному потомству, яке живе в її лоні», – це відгук дописувача dougdoepke зі США, на сайті ВВС.
Нині у фільмі «Земля» кожен знаходить щось своє. Але, безумовно, ні в кого не викликає сумніву, що змалювання української природи, спокійного і умиротвореного селянського життя, яким воно було до колективізації – це шедевральна знахідка режисера, яка й ставить фільм в один ряд з 12 найкращих кінокартин світу всіх часів.
Саме після зйомок "Землі" Довженко дуже полюбив Яреськи. У його житті село посіло особливе місце. Шукаючи натуру до фільму «Звенигора», ці місця показав режисеру художник Василь Кричевський. Довженко не раз приїзджав сюди між постановками і не раз стояв над урвищем на Сорокалітовій горі, що, на жаль, не увійшла до жодного його фільму.
Існує легенда, що Довженко надихався тут і любив бувати на самоті. Можливо, він хотів залишити цю дивовижну красу і тишу в її первозданному природньому стані лише для натхнення і відпочинку. Проте дух тутешньої природи пронизує усі його фільми. Яреськи не раз називали «штабом української кінематографії», зокрема і через власну залізничну станцію.
Довженко обходив обома берегами Псла від Яресьок до Шишаків, обдивлявся, де хороші місця для зйомок. Він був простим, умів цікаво говорити з людьми, яреськівчани його дуже поважали. Одного разу каже було колгоспнику: «Ви не робіть уже. Ви своє одробили, вам відпочивати час». А той відповідає: «Ви ж самі вже не здорові, чого ж ви робите? Чи вам грошей треба багато?» А Довженко сказав: «Ні, мені грошей не треба. Я хочу ще багато чого для народу зробить...».
Довженкові добре було в Яреськах знімати, бо місця йому дуже підходили. У селі ріс великий дуб, і режисер завжди любив спочивати під ним.
Під час Другої світової війни німці тут все понищили, усе село горіло. А Довженко розповідав: "Наші вже наступають, а я дивлюся з Харкова - горять білі хати в Яреськах, палять їх німці".- А хіба можна з Харкова Яреськи побачити? - питають у нього.- Я так думаю, по небу можна...
Немає коментарів:
Дописати коментар