Село Григорівщина з'явилося у Вікіпедії. Ділимося найцікавішими подробицями.
Григорівщина — село у Шишацькому районі Полтавської області. Населення - 93 людини. Примикає до села Цьови, на відстані 1 км. розташовані села Зелене та Чернишівка.
Коли виникла Григорівщина - достовірно невідомо. Перші згадки про його існування зустрічаються починаючи з XVIII століття.
Щодо походження назви села існує декілька версій, але жодна з них не є остаточною. Найбільш відомою і прийнятною серед григорівців є версія, що село назване на честь сина дворянина Чарниша - Григорія, який жив неподалік.
Село знаходиться по дві сторони невеликого струмка - Григорівської річки, що бере початок у долині сусіднього села Цьови та, протікаючи через усю Григорівщину, наповнює три ставки. Найстарішим серед них є ставок, що знаходиться в центрі села. За селом знаходиться ставок з назвою Генеральський. Наймолодшим є невеликий, але мальовничий ставок у районі Новоселівки, який був створений у 90-х роках. Минаючи село, струмок протікає прилеглою до Григорівщини долиною і згодом губиться у Чернишівському лісі та впадає у річку Говтва.
Територія сучасного села багата археологічними знахідками, серед яких - кам'яний тупорець древніх культур, знайдений на під час сільськогосподарських робіт. Череп'яна миска Черняхівської культури, з характерним видавленим малюнком по краях та своєрідним темним кольором. Всі вони містяться в Шишацькому краєзнавчому музеї. На полі за селом розташовані козацькі кургани.
Перші поселення села були на лівому боці струмка, сьогодні дану частину села називають «вигін» або «хутір». Поселення на правому боці з'явилися пізніше, приблизно в кінці ХІХ століття - дана частина села відома як «Бочани», «Той бік».
Літом 1923 року жителі села створили колективне господарство ім. Будьоного. Ті, хто не приєднався до господарства, 1930 року були репресовані. Як самостійна одиниця господарство ім. Будьоного проіснувало не довго, під тиском влади його об'єднали з господарством «8 Березня» сусіднього села Чернишівка.
Під час Другої світової війни, 15-17 вересня 1943 року, Григорівщина майже повністю була спалена, вціліли лише дві хатини під черепицею, в інших дворах тільки поодинокі дерева садів нагадували про колись новозбудовані вулиці.
Після війни Григорівщина розбудувалася - з кінця 50-х - початку 60-х років село почало освітлюватися за допомогою електроенергії, невдовзі – в кожній хаті з'являється провідне радіо.
У центрі села, "на вигоні", збудували новий магазин, в якому можна було придбати продукти харчування і побутові речі.
На місці старого «клубу-землянки» збудували новий Будинок культури на 300 місць, який майже кожного вечора запрошував григорівців та гостей з інших сіл на перегляд кінофільмів, концертів та вистав у святкові дні. Під керівництвом завклубу самодіяльного художника Кармазина М. П., у стінах будинку культури поставили не один десяток відомих вистав: «Сватання на гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, «Ревізор» М. Гоголя, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «За двома зайцями» М. Старицького, тощо.
З протилежної сторони будинку культури був обладнаний дитячий садок. Сюди приймали дітей віком від 2-3 місяців - менша група ("ясла") та старша група. У школу діти ходили до сусідньої Чернишівки.
У господарської частини села була конюшня, гусятник та млин. Конюшня та гусятник знаходилися за селом над Генеральським ставком, конюшня розміщувалася на лівій стороні села, гусятник – на правій. На той час майже у кожному селі був свій млин, не винятком була і Григорівщина, він знаходився на полі за селом зі сторони Чернишівки. Користувалися ним не лише григорівці, а й мешканці інших сіл.
У 70-х роках будинок культури був зруйнований, а з ним і дитячий садок. Така ж доля чекала і конюшню, гусятник. Місце, де знаходився будинок культури та конюшня, розорали і перетворили на поле. Перестав функціонувати і млин. Незважаючи на це чисельність населення була ще досить високою.
Позитивні зміни для Григорівщини приніс 1980 рік, коли до села провели газове опалення. 1988-1989 років у селі зробили нову дорогу.
На початку ХХІ століття кількість населення в селі зменшилась майже утричі. Рятівним для села є його розташування неподалік від районного центру – смт. Шишаки, де навчаються діти, працюють григорівці, там же лікарня, дитсадок.
У цей час Григорівщина продовжує розбудовується, і на лівому боці села виникла нова вулиця, яка тягнеться від «хутора» в сторону Шишаків, а ж до сусіднього села Цьови. Новостворену вулицю односельці називають «Новоселівкою». Таким чином, два села наче об'єдналися, але при цьому не втратили своєї самостійності.
Немає коментарів:
Дописати коментар