Історія харків'янки Єлизавети Єльцової та її родини, які після початку російської агресії вимушено залишили свій дім у Харкові та переїхали до села Михайлики на Шишаччині.
- Мене звати Ліза. Я - переселенка, або, як кажуть офіційно, ВПО. І ця публікація - щиросердна подяка Шишаччині й усім людям, які допомагають моїй сім’ї та іншим постраждалим від російської воєнної агресії.
Перший місяць війни ми з батьками провели у Харкові. Основний аргумент, чому ми не виїздили – нема куди, нема до кого. Але наприкінці березня критичних моментів ставало дедалі більше, а винищувачі пролітали над нашим будинком усе частіше.
Випадково я натрапила в Інтернеті на платформу "Допомагай", де, як зазначалося, люди пропонували безкоштовний прихисток по Україні та за кордоном. Але, чесно кажучи, нам не вірилося, що у такий скрутний час хтось дійсно готовий відкрити двері своєї хати для абсолютно незнайомих людей.
Та, попри сумніви, ми вирішили спробувати зателефонувати за контактами однієї з об’яв. Це був номер телефону Олени Василенко - жительки Шишаків. Вона розповіла, що у селищі Михайлики має вільний будинок, і що дійсно готова надати його для проживання на період війни абсолютно безкорисливо. Наступного ж дня ми зібрали речі та вирушили за наданою адресою.
Ми ніколи раніше не були на Полтавщині, але відтепер цей край назавжди у наших серцях, і ми будемо поважати й любити його нарівні з рідною Харківщиною. Тут ми побачили на власні очі добро та зрозуміли, що значить вираз "відкриті серця".
.jpg)
Перша людина, з якою ми особисто познайомилися у Михайликах, це - староста округу Михайло Миколайович Михайлик. Він особисто провів нас до будинку та детально проінформував за питанням реєстації. Також залишив свої контакти, за якими можна звернутися у разі виникнення питань. А наступного ранку нас ввічливо й оперативно зареєструвала у селищі співробітниця старостату Наталія Вікторівна Юрченко. Тож, окрему подяку висловлюємо Михайликівському старостинському округу.
Біля будинку нас зустріли батьки Олени - подружжя Петро та Ліда Козел, які живуть по сусідству, і завжди поряд. З моменту нашого приїзду не минуло жодного дня без їхньої турботи: чи все у нас добре, чи нічого нам не бракує? Неодноразово Петро та Ліда ділилися з нами продуктами з власного господарства, а також допомогли з облаштуванням будинку.
Хоч ми їхали автівкою, і намагалися взяти якомога більше необхідного, та неможливо помістити все, що треба для життя. Але у перший же день місцева жителька Олександра Калашникова дала нам ліжка, матраци, ковдри, подушки, і навіть холодильник.
Разом з будинком нам надали земельну ділянку, а також допомогли з саджанцями та насінням овочів.
Також ми були вражені, що місцеві жителі зносять до старостинської адмінбудівлі особисті продукти у якості гуманітарної допомоги: консервацію, овочі, мед, сало, яйця, тощо. А також ПП "Агроекологія" регулярно забезпечує всіх ВПО курячими яйцями.
Своїми запасами поділилася з нами і Тетяна Пучкова. Приємно отримувати допомогу, але найкраще, коли бачиш очі людини, якій можеш подякувати.
Жодного разу нам не довелося щось у когось просити - місцева влада та жителі Михайликів постійно надають нам допомогу, за що ми безмірно вдячні!
Також висловлюємо подяку людям, які організовують пункти видачі гуманітарної допомоги у селищі Шишаки.
Завдяки гостинній Шишаччині наша родина й сотні інших переселенців мають надійний прихисток. І при будь-якій можливості, у розмовах зі знайомими, ми славимо цей край і його жителів!
Єлизавета Єльцова,
студентка катедри медіакомунікацій
Харківського НУ ім. В.Н. Каразіна
Немає коментарів:
Дописати коментар